Не шукай

Не шукай ты шчасця, долі
На чужым, далёкім полі,
Гэт, за шумным лесам-борам,
За шырокім сінім морам
Не шукай ты шчасця, долі!

Ты ўсё знойдзеш гэта блізка,
Там, дзе маці над калыскай
Табе песні напявала,
Як малога калыхала,
Толькі ўмей шукаці блізка!

Не шукай сабе дружакаў
Між чужынцаў, між піяўкаў,
Ні у месцы, ні ў палацы,
Ні пры лёгкай панскай працы, –
Не шукай ты там дружакаў!

Ты іх знойдзеш вельмі блізка,
Каля хаты, каля нізкай,
Дзе ганяў жывёлу змалку,
Дзе касой махаў на ранку,
Толькі ўмей шукаці блізка!

Не шукай сабе, мой братку,
З ветрам Бацькаўшчыну-матку
Ні на сушы, ні на моры,
Ні у шчасці, ні у горы,
Не шукай яе там, братку!

Яе знойдзеш вельмі блізка,
Як знаходзіць лес вятрыска,
Толькі ў сэрца глянь сваё ты
I ў душу заглянь з ахвотай,
Знойдзеш Бацькаўшчыну блізка!

Nie szukaj

Nie szukaj ty szczęścia,doli
Na cudzym dalekim polu
Hen za szumiącym lasem-borem
Za szerokim niebieskim morzem
Nie szukaj ty szczęścia,doli

Wszystko to znajdziesz blisko
Tam gdzie mama nad kołyską
Tobie pieśni śpiewała
Jak maleńkiego kołysała
Tylko naucz się szukać blisko

Nie szukaj dla siebie kompanów
Między cudzymi, miedzy pijakami
Nie na miejscu,nie w pałacu
Nie przy lekkiej pańskiej pracy
Nie szukaj ty tam kompanów

Ty ich znajdziesz bardzo blisko
Koło chaty niskiej
Gdzie ganiał zwierzęta od małego
Gdzie kosą machał o poranku
Tylko naucz się szukać blisko

Nie szukaj sobie mój bracie
Z wiatrem ojcowizny-matki
Nie na ziemi nie na morzu
W szczęściu i w biedzie
Nie szukaj tego tam bracie

Znajdziesz to bardzo blisko
Jak znajduje las wietrzysko
Tylko w serce popatrz swoje
I w duszę popatrz z ochotą
Znajdziesz ojcowiznę blisko

ЛЕВИЦКАЯ МАРИЯ
студентка ІV курса, группы У-41
филологического факультета
ГВУЗа «Переяслав-Хмельницкий ГПУ имени Григория Сковороды»

Якуб Колас, Вясна

Ідзе вясна ўжо, дзякуй Богу!
Згінуў снег з сырой зямлі;
Папсавала гразь дарогу,
Перавалы загулі.

Сонца грэе, прыпякае;
Лёд на рэчцы затрашчаў.
Цёплы вецер павявае,
Хмар дажджлівых нам прыгнаў.

Вось і бусел паказаўся,
Гусі дзікія крычаць,
Шпак на дубе расспяваўся,
Жураўлі ужо ляцяць.

I зіма, як дым, прапала!
Зелянее луг, ралля.
Як ад болю, ачуняла
Наша родная зямля

ЛЕВИЦЬКА МАРІЯ
студентка ІV курсу, групи У-41
філологічного факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

Якуб Колас, Весна

Йде весна вже, слава Богу!
Згинув сніг з сирої землі;
Зіпсував вже бруд дорогу,
Перевали загули.

Сонце гріє, припікає;
Лід на річці затріщав.
Теплий вітер віє,
Хмар дощóвих нам пригнав.

Ось лелека показався,
Гуси дикії кричать,
Шпак на дубі розспівався,
Журавлі уже летять.

І зима, як дим, пропала!
Зеленіє луг, рілля.
Як від болю, видужала
Наша рідная земля.

ЛИТВИНЕНКО ОКСАНА
студентка ІV курса, группы У-41
филологического факультета
ГВУЗа «Переяслав-Хмельницкий ГПУ имени Григория Сковороды»

Абнімі ты мяне, маладая,
Абніманнем гарачым, агністым,
Дый памчымся ад краю да краю
Вольнай думкай па свеце цярністым.
Ў дзень вясёлы мы сонцам пякучым
Заіскрымся ў нябесным прасторы,
З ветрам-сокалам душы заручым,
Ў пушчу-лес упляцём загаворы.
Ўночы сумнаю зоркаю глянем
На сады, на амшэлыя хаты;
Чары-сон навядзём заклінаннем,
Вышлем росы брыльянтныя ў сваты.
Узалоцімся ў светлыя слёзы,
Ў слёзы-іскры забраных загонаў;
Снегам-пухам зардзімся ў марозы,
Ўлетку кветкай зайграем чырвонай.
Адну песню дзень, ночка хай грае
Нам, сіротам, па свеце цярністым...
Абнімі ты мяне, маладая,
Абніманнем гарачым, агністым

ЛИТВИНЕНКО ОКСАНА
студентка ІV курсу, групи У-41
філологічного факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

Обійми мене ти, молода,
Обіймами гарячими, вогнистими,
Та й помчиться від краю до краю
Вільная думка по світу тернистім.
У день веселий ми сонцем палючим
Заіскримся в небесному просторі,
З вітром-соколом душі заручим,
В пущі лісу скажем заклинання.
Вночі сумною зіркою гляньмо
На сади, на верхи  будинку;
Чаші-сон наведемо заклинанням,
Надішлемо роси золоті  в свати.
Заблискаєм в світлі сльози,
У сльози-іскри забраних загонів;
Снігом-пухом засяєм в морози,
Влітку квіткою заграєм червоною.
Одну пісню день, нічка нехай грає
Нам, сиротам, по світу тернистим...
Обійми мене ти, молода,
Обійми мене гарячим, вогнистим.

ЛИТВИНЧУК ОЛЬГА
студентка ІV курса, группы У-41 
филологического факультета
ГВУЗа «Переяслав-Хмельницкий ГПУ имени Григория Сковороды»

«Родныя вобразы», Якуб Колас

Вобразы мілыя роднага краю,
Смутак і радасць мая!
Што маё сэрца да вас парывае?
Чым так прыкованы я
К вам, мае ўзгорачкі роднага поля,
Рэчкі, курганы, лясы,
Поўныя смутку і жальбы нядолі,
Поўныя смутнай красы?
Толькі я лягу і вочы закрыю,
Бачу я вас прад сабой.
Ціха праходзіце вы, як жывыя,
Ззяючы мілай красой.
Чуецца гоман мне спелае нівы,
Ціхая жальба палёў,
Лесу высокага шум-гул шчаслівы,
Песня магутных дубоў...
Вобразы мілыя, вобразы смутныя,
Родныя вёскі і люд,
Песні цягучыя, песьні пакутныя!..
Бачу і чую вас тут.

ЛИТВИНЧУК ОЛЬГА
студентка ІV курсу, группи У-41
філологічного факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

«Рідні образи», Якуб Колас

Образи милії рідного краю,
Смуток і радість моя!
Що моє серце до вас пориває?
Чим так прикований я
До вас, мої пагорби рідного поля,
Річки, кургани, ліси,
Повні печалі, скорботи недолі,
Повні смутної краси?
Тільки я ляжу і очі закрию,
Так бачу вас перед собою.
Тихо проходите ви, як живі,
Сяючи любо красою.
Чується шум мені зрілої ниви,
Тиха скорбота полів,
Лісу високого шум-гул щасливий,
Пісня могутніх дубів...
Образи милі такі і печальні,
Ріднії села і люд,
Пісні тягучі, пісні покаянні!..
Бачу і чую вас тут.

МАКАРОВЕЦ МАРИЯ
студентка ІV курса, группы У-41
филологического факультета
ГВУЗа «Переяслав-Хмельницкий ГПУ имени Григория Сковороды»

Якуб Колас

Немалую дарогу прайшлі мы
Па чужой і па роднай зямлі.
Адыходзілі вёсны і зімы,
І гады за гадамі плылі.
Шмат снавалі мы кросен шаўковых
З нашых думак-лятунак і мар;
Сустракалі нас ветла дубровы,
І лясы нам давалі свой дар.
Па-над рэчкай у лузе квяцістым
Мы хадзілі, бывала, не раз;
Векавыя дубы жоўтым лістам
Навявалі няўцямны нам сказ.
Жураўлі праляталі над полем,
Забіраючы лета з сабой,
Ды пагуліваў вецер на волі
З неакрэсленай ціхай журбой.
Эх, ды дзе не ляжалі пуціны!
Хіба можна іх змераць, злічыць?
Пакідалі мы дзве каляіны,
Але песня адна ў іх гучыць.
Аб той песні, што сэрца мне поўніць,
Аб табе, кім жыву я заўжды,
Я хачу, мілы друг мой, напомніць,
Прыгадаўшы былыя гады.

МАКАРОВЕЦЬ МАРІЯ
студентка ІV курсу, групи У-41
філологічного факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

Якуб Колас

Чималий шлях пройшли ми
По чужій і по рідній землі.
Відходили і весни і зими,
І роки за роками пливли.
Багато снували ми шовкових кросен
З наших думок і марень;
Зустрічали привітно діброви,
І ліси нам давали свій дар.
Понад річкою в квітчастім лузі
Ми ходили, бувало, не раз;
Вікові дуби жовтим листям
Навівав неясний нам спогад.
Пролітали журавлі понад полем,
Забираючи літо з собою,
Так віяв вітер на волі
З неокресленою журбою.
Ех, та де не лежали шляхи
Хіба можна вимірять, порахувати?
Покидали ми дві колії,
Але одна пісня у них звучала.
Ота  пісня, що мені серце зжимала,
Про тебе, ким я живу завжди,
Я хочу, милий друже мій, нагадати,
Згадавши минулі роки.

МАРИНИЧ ЮЛИЯ
студентка ІV курса, группы У-41
филологического факультета
ГВУЗа «Переяслав-Хмельницкий ГПУ имени Григория Сковороды»

Асадзі назад!

Дрэнна маё жыцце,
Ўсё ідзе не ў лад,
I крычаць мне ўсюды:
«Асадзі назад!»
Божа ты мой мілы!
Б'юся я, як гад,
Толькі ж дзе ні ткнуся −
«Асадзі назад!»
Помню, я жаніўся,
Добры быў мой сват.
К дзеўцы нос паткнулі −
«Асадзі назад!»
Дзеўка была важна,
Ды сусед Кандрат
Мне нагу падставіў −
«Асадзі назад!»
Трапіў раз у горад,
Быў якраз парад,
Лезу я наперад −
«Асадзі назад!»
У засеках пуста,
Жыта выбіў град.
− Дай, старшынька, ссуды.
− «Асадзі назад!»
Я з капейкі збіўся,
Зарабіць я рад.
− Ці няма работы?
− «Асадзі назад!»
Сам я растрапаўся,
Лезе з плеч халат.
− Памажэце, людзі!
− «Асадзі назад!»
Сына свайго ў людзі
Вывеў бы Ігнат.
− Вось мой сын, паночкі!
− «Асадзі назад!»
Хлеб прыслалі ў вёску,
Там галодных шмат.
Пруся я з мяшэчкам −
«Асадзі назад!»
Галаву я маю:
Быў бы дэпутат.
− Цэнзу ты не маеш,
«Асадзі назад!»
Праўда, што таіцца,
Быў і мой чарод;
Два разы на жыцці
Выйшаў я ўпярод.
Ўзбунтаваў я вёску.
Ой, быў цяжкі год!
Прыязджае прыстаў:
− Выхадзі ўпярод!
Гэта ты, мярзавец,
Ўзбунтаваў народ?
Гэй, гарадавыя,
Даць яму ўпярод!

Якуб Колас «Беларусам»

Ўстаньце, хлопцы, ўстаньце, браткі!
Ўстань ты, наша старана!  
Ўжо глядзіць к нам на палаткі
Жыцця новага вясна.

Ці ж мы, хлопцы, рук не маем?
Ці ж нам сілы бог не даў?
Ці ж над родным нашым краем
Промень волі не блішчаў?

Выйдзем разам да работы,
Дружна станем, як сцяна,
I прачнецца ад дрымоты
З намі наша старана!

МАРИНИЧ ЮЛІЯ
студентка ІV курсу, групи У-41
філологічного факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

Відійди назад!

Дурне моє життя,
Усе іде не влад,
Й кричать мені усюди:
«Відійди назад!»
Боже ж ти мій милий!
Б’юся я, як гад,
Та куди не ткнуся −
«Відійди назад!»
Якось, залицявся,
Добрий був мій сват.
Як поженихався −
«Відійди назад!»
Дівка була важна.
Так сусід Кіндрат −
Підніжку підставив −
«Відійди назад!»
В місті відбувався
Того дня парад,
Лізу ж наперед я −
«Відійди назад!»
У засіках пусто,
Жито вибив град.
− Старшино, позич-бо.
− «Відійди назад!»
Я грошей не маю,
Заробити рад.
− Чи нема роботи?
− «Відійди назад!»
Сам я розтріпався,
Рветься мій халат.
− Поможіть же, люди!
− «Відійди назад!»
Сина свого в люди
Вивів би Ігнат.
− Ось мій син, панове!
− «Відійди назад!»
В село хліб прислали.
Там голодних тьма.
Я туди з мішечком,
Так мені нема.
Голову я маю:
Був би депутат.
− Тями ти не маєш,
«Відійди назад!»
Правда, що таїти,
Був і мій черед!
Двічі у житті я
Вийшов наперед.
Збунтував село я.
Ой, тяжкий був рік!
Приїжджає пристав:
− Виходь наперед!
Це ж бо ти, мерзотник,
Збунтував народ?
Ну ж бо, городяни,
Дать йому, вперед!

Білорусам

Встаньте, хлопці, встаньте, братці!
Встань ти, наша сторона!
Вже глядить нам на палатки
Життя нового весна.

Чи ж ми, хлопці, рук не маєм?
Чи ж нам сили Бог не дав?
Чи ж над рідним нашим краєм
Промінь волі не блищав?

Вийдем разом до роботи,
Дружно станем, як стіна,
І проснеться од дрімоти
З нами й наша сторона!

МИРКУШЕВА ЮЛИЯ
студентка ІV курса, группы У-41,
филологического факультета
ГВУЗа «Переяслав-Хмельницкий ГПУ имени Григория Сковороды»

ЯНКА КУПАЛА « ВЯСНА»

Згінулі сцюжы, марозы, мяцеліцы,
Болей не мерзне душа ні адна,
Сонейкам цёпленькім, зеленню вабнаю
Абдаравала зямельку вясна.

Рэчкі бурлівыя, ўчора санлівыя,
Сёння усталі, плывуць і бурляць;
Рыбкі шмыглівыя скачуць, купаюцца,
К небу прыветна з вадзіцы глядзяць.

Пушчы паважныя, зімку праспаўшыя,
Радасна песні зайгралі свае;
Лісці зашасталі, птушкі зачыркалі,
Свішча салоўка, і дзяцел клюе.

Поле травіцаю сочнай адзелася,
Выйшла скацінка і дружна скубе,
Каля скацінкі падпасвіч з жалейкаю
Хадзіць навокал ды йграе сабе.

Грай, грай, жалеечка! Грай, грай, вясёлая!
Выйграй з вясною і долечку мне;
З пушчаю, з птушкамі, з вольнымі ветрамі
Грай мне аб шчасці, грай аб вясне!

МІРКУШЕВА ЮЛІЯ
студентка ІV курсу, групи У-41,
філологічного факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

ЯНКА КУПАЛА «ВЕСНА»

Відійшли холоди, морози, хурделиці,
Більше не мерзне душа ні одна,
Сонечком теплим, зеленню вабить
Обдарувала земельку весна.

Ріки бурхливі, ще вчора сонливі,
Встали сьогодні, течуть знай куди;
Рибки в’юнкі стрибають, купаються,
Дивляться в небо привітно з води.

Пущі статечні, зиму проспавши,
Радо співають: весна настає;
Пташка цвірінькає в шелесті листя,
Свистить соловейко, і дятел клює.

Соковиту травичку, що в полі з’явилася,
Вийшла худоба і дружно скубе,
Поруч худоби пастух із сопілкою
Ходить поважно, пісні награє.

Грай, моя сопілочко! Грай, моя весела!
Виграй з весною і долю мені;
З лісом, з птахами, з вільними вітрами
Грай про щастя, грай по весні!

ОВЧАРЕНКО ИВАН
студент ІV курса, группы У-41
филологического факультета
ГВУЗа «Переяслав-Хмельницкий ГПУ имени Григория Сковороды»

Якуб Колас «ДЗЕД МОРОЗ»

Ходзіць дзед белабароды 
Полем, лесам, пералескам, 
Засцілае рэчкі лёдам, 
Брыльянцістым снежным блескам. 
Сыпле іней на бярозы, 
Туліць дрэвы лёгкім пухам, 
Крые руні, травы, лозы 
Белай посцілкай-кажухам. 
Дзеда ўсюды носяць ногі, 
І к нам прыйдзе на хвілінку 
Адпачыць крыху з дарогі, 
Важна сеўшы на ялінку. 
А ялінка!.. Чаго толькі 
На яе няма галінках! 
Свецяць зоркі і вясёлкі 
У бліскучых павуцінках. 
Тут лісічка, зайчык, мышка, 
Рыбкі, буслік доўгавязы. 
А як ззяюць на ёй шышкі, 
Нібы ў іх гараць алмазы! 
Каля ёлкі карагоды, 
Песні, гутарка жывая, 
А той дзед белабароды 
Толькі ў вусы смех пускае. 
Дык рассунем кола шырай, 
Патанцуем на памосце, 
Песняй звонкай, песняй шчырай 
Прывітаем дзеда-госця.

ОВЧАРЕНКО ІВАН
студент ІV курсу, групи У-41
філологічного факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

Якуб Колас «ДІД МОРОЗ»

Ходить дід білобородий
Полем, лісом, перелісками,
Застеляє річки льодом,
Сліпучим сніжним блиском.
Сипле іній на берези,
Притискає дерева легким пухом,
Криє озимини, трави, лози
Білим покривалом-кожухом.
Діда всюди носять ноги,
І до нас прийде на хвилинку
Відпочити трохи з дороги,
Важливо сівши на ялинку.
А ялинка! .. Чого тільки
В неї немає на гілках!
Світять зірки і веселки
У блискучих павутинках.
Тут лисичка, зайчик, мишка,
Рибки, Буслик довгав’язий.
А як сяють на ній шишки,
Немов у них горять алмази!
У ялинки хороводи,
Пісні, розмова жива,
А той дід білобородий
Тільки в вуса сміх пуска.
Так розсуньмо коло ширше,
Потанцюймо на помості,
Піснею дзвінкою, піснею щирою
Привітаєм діда-гостя.

СОЙМА ЗИНАИДА
студентка ІV курса, группы У-41
филологического факультета
ГВУЗа «Переяслав-Хмельницкий ГПУ имени Григория Сковороды»

Янка Купала “Дуб”

Распусціўшы сучча
У глухім прыволлі,
Сам адзін расце ён
На далёкім полі.
Як цар, у кароне,
Аб нічым не дбае,
Ці то стогне бура,
Ці віхор гуляе.
На адным ён месцы
Днюе і начуе;
Многа казак знае,
Многа песень чуе.
Дождж падмыў карэнне;
Ў ім дупло – як хата...
Ён стаіць і дрэмле –
Грозны, расахаты.

CОЙМА ЗІНАЇДА
студентка ІV курсу, групи У-41
філологічного факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

Янка Купала “Дуб”

Розпустивши гілля
У глухім проваллі,
Сам один росте він
На далекім полі
Як цар, у короні
Ні про що не дбає,
Чи то буря стогне,
Чи вихор гуляє.
На однім він місці
Днює і ночує;
Багато казок знає,
Багато пісень чує.
Дощ підмив коріння;
А у нім дупло – як хата…
Він стоїть дрімає
Грізний і сохатий.

ШОВКОПЛЯС ИРИНА
студентка ІV курса, группы У-41
филологического факультета
ГВУЗа «Переяслав-Хмельницкий ГПУ имени Григория Сковороды»

Янка Купала «Рэчка»

Між гор − далінаю − за вёску,
Не аглядаючыся ўзвыш,
Суважна, попрасту, па-свойску
Бяжыш ты, рэчка, і бяжыш.

Падгоніш каменьчык жвіровы,
Травінку водную трасеш,
Чапаеш кораньчык альховы,
Па верху кветачку нясеш.

I лёд зімой табе не шкодзе −
Ўсё коцішся; а цеплым днём
На бераг выглянеш разводдзем,
Дый после − зноў сваім слядком,

Нясецца весела вадзіца,
Мая з ёй думка след у след, −
То рвецца ўдаль, то зноў баіцца:
I міл, і страшан думцы свет.

А рэчка як бы мне гавора:
«Аб долі хочаш знаць маей?
Я − капля ў моры; толькі ж мора
Маё ад дум тваіх святлей!..»

ШОВКОПЛЯС ІРИНА
студентка ІV курсу, групи У-41
філологічного факультету
ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»

Янка Купала «Річка»

Між гір − долиною − за село,
Не озираючись взвиш,
Поважно, просто, по-свійськи
Біжиш ти, річка, і біжиш.

Підженіть гравійний камінчик,
Травинку водну трясеш,
Торкаєшся корінчика вільхового,
По верху квіточку несеш.

І лід взимку тобі не шкодить −
Все котишся; а теплим днем
На берег выглянеш повінню,
Та й після − знову своїм слідком,

Лине весело водиця,
Моя з нею думка слід у слід, −
То рветься вдаль, то знову боїться:
І мілий, і страшний думки світ.

А річка як би мені каже:
«Про долю хочеш знати мою?
Я − крапля в морі; тільки ж море
Моє від дум твоїх світліше!..»